Зарічанська громада
Закарпатська область, Хустський район

с.Заріччя

 

Село Заріччя

Село Заріччя знаходиться на лівому березі річки Іршавки, що є притокою Боржави, за 5 км від районного центру Іршави і за 300 м від залізничної станції Сільце на лінії Берегово - Кушниця. Через село пролягають дороги Мукачево - Хуст та Іршава - Виноградів. Рельєф місцевості рівнинний з незначним перепадом висот.

На даний час  у селі проживає близько   4500 чоловік. Межує с.Заріччя на півночі з с.Сільце, на сході — з с.Гребля, північному сході — з Вільхівкою та Боржавським Виноградівського р-ну, на півдні — з с.Великі Ком’яти, південному заході — Малі Ком’яти Виноградівського р-ну та на північному за­ході — з с.Кам’янське. Село росте. Про це свідчить постійне збільшення кількості дворогосподарств. Якщо 1950 р. їх було 405, то на даний час — 1023.

За селом закріплено 868га орної землі, 170 га сінокосів та 22 га виноградників. За офіційним твердженням, село засновано в другій поло­вині XV ст. Проте в народній пам’яті побутує легенда про село ще першої половини XIII ст., тобто за часів монголо-татарського іга.

Дослідник Радвані, аналізуючи документи архіву Мукачів­ської єпархії, зазначає страхітливі наслідки нашестя татар на Угочанську жупу, до складу якої за тодішнім територіальним поділом належало й с.Заріччя.

Легенда ж розповідає, що літньої пори монголо-татари (по- народному — песиголовці) перебували в навколишніх селах, не­щадно грабували народ, купали коней у Боржаві і полювали за молодими хлопцями для ясиру. Якось вони полонили кілька дівчат з нашого села. Та зарічанські сміливці-легіні не розгуби­лися. Наздогнавши зайд, визволили полонянок, а одного песи­головця забили насмерть. У помсту монголо-татари призначи­ли знищити 10 русинів. Та здійснити їм цього не вдалося, бо в густих болотистих зарослях зручно було ховатися, а завойовники не наважувались шукати там небезпечних для себе втікачів. У селі ще й сьогодні побутує назва монголо-татарського поход­ження -“Гавур”.

Писемних відомостей про перших поселенців ми не знайшли, але на основі діалекту, прізвищ, топонімічних й психологічних особливостей є підстави судити, що це лемки (так і досі назива­ють зарічан у східних верхів’ях Карпат), тобто прибулі слов’я- ни-лемки з сусідньої Галицької Лемківщини. Так, наприклад, у селі дотепер багато таких прізвищ, як Шпак, Марко, Попович, Васько, Булеза з явно характерними для української мови прізвиськами: Леманин, Булезів, Ластівків, Шпачканин і т.п. Цікаво, що досі збереглися давні назви родинних поселень за вулицями села: Булезівська, Гоздівська, Румунівська, Томеївсь- ка, Белівська і т.д.

Протягом усієї феодально-кріпосницької доби колонізаційні процеси не припинялися. У цей час, як і в попередні століття, помічаємо дуалізм стихійності і неврегульованості, що протікали одночасно. Котра з них переважала, залежало не лише від пе­ріоду, спокою, доступності району колонізації, а навіть індиві­дуальних рис характеру колоніста.

Про важке життя народу засвідчує рукописне Євангеліє 1648 р. в с.Ком’яти: “Голод був великий у Русі і в угорській землі, і в німецькій стороні - аж із турок (очевидно, з тих турецьких володінь, що входили тоді до угорської рівнини. - Авт.) везли просо і пшеницю.”

Постійний неспокій, ворожі наскоки найважчим тягарем лягли на плечі простого народу. Так, 1661 р., прийшовши під Хуст, а звідти прямуючи на Кошице, турки під проводом Алі- баші грабують “християнський народ”. Угочанська жупа, до якої належало наше село, стала осередком перебування турець­ких військ, які загонами розходились у всіх напрямках, грабую­чи і спалюючи села.

У1664 р. австро-угорський цісар підписує з Туреччиною мир. Він же на території нашого краю розташував значні німецькі частини на постій. Звичайно, угорська шляхта таке розміщення вважала незаконним, і в 1664—1671 рр. відбулася змова угорсь­ких магнатів проти короля під гаслом “За свободу”, в коміта- тах Карпатської Русі готується повстання під проводом Ферен- ца І Ракоці. Однак цісарські війська без особливих труднощів встановили порядок у північно-східних комітатах. Навіть сам Ференц І Ракоці, який підняв заворушення проти “німців”, май­же без бою здав свої замки, що на той час служили важливою опорою за нападу.

Присутність австрійського війська та його участь у приду­шенні селянських виступів ще більше роз’ятрили антигабс- бурзькі настрої серед населення. 1 1672 р. почалися нові завору­шення й сутички з королівськими військами. У 1676 р. шляхтич Імре Телекі об’єднав дрібні неорганізовані загони селян-куруців у нашому краї в одну повстанську армію. В 1677 р. під Кіраль- газою куруци розбивають цісарське німецьке військо і через Бе­регово дістаються аж під Пряшів. А під кінець 1680 р. куруци захопили Семиграддя. Проте бої з турками під Віднем і Рога­чем дуже послабили армію Телекі. Після поразки куруців, авст­рійський імператор 1697 р. під містом Зента (Югославія) оста­точно розгромив турецьку армію. Австрія після цієї перемоги зміцнила своє політичне становище і поширила панування на всю територію Угорщини, в тому числі і на наш край. Габсбурзь- ка монархія владарювала майже 400 років, аж до 1918 р.

За участь у повстанні русинів-куруців знову карають прийшлі німецькі жовніри. Вони відбирають у нашого народу врожай, худобу й інше. Посилюється кріпосництво. Власники- магнати не тільки закріпачували селян, але й намагалися здена­ціоналізувати. Відбувається соціальне розшарування селян.

Парохія в селі існує з 1574 р. Перша дерев'яна церква була на місці, що тепер зветься Церквильце. Нова дерев'яна збудована 1674 р. простояла майже сто років і розпалася. 1771 р. почато будівництво нової дерев'яної церкви. 1780-1799 р. будувалася мурована церква, а дерев'яну розібрали і передали в Ділок, де вона простояла до 1903 р. 1881-83 р. збудовано сучасну муровану церкву Святого Духа. 1999 р. поряд виросла мурована Троїцька церква.

В Заріччі на місці церкви залишився тесаний камінь, що служив престолом. На камені за о. Георгія Гомичкова в 1904 р. поставлено литий хрест. З часом і мурована церква стала тісною, і селяни власними силами збудували новий великий (площа близько 400 кв. м) мурований храм із двома вежами на головному фасаді. У одній турні було 5 дзвонів, у другій - один великий, куплений Михайлом Васьком. У 1883 р. церкву посвятили. З матеріалу старої церкви в 1887 р. було споруджено школу.

Така історія в загальному.

Яким же  є село Заріччя  в наші часи?

Капусту, помідори, огірочки, зелень – починаючи із ранньої весни ці продукти масово продають на базарах і торговицях обласного центру Закарпаття (і  не тільки!). А везуть їх туди із Заріччя, Іршавського району! Основним промислом і заняттям людей в селі Заріччі є вирощування овочів у теплицях. Саме цим на всю країну знаменитий цей населений пункт Іршавщини вже багато десятиліть. Так, навіть попри заборони та обмежувальні шлагбауми у радянський період зарічанці продовжували вирощувати та постачати в інші населені пункти власну городину. Її щедро дарувала і дарує місцева земля, яка щороку здобрюється розливами місцевої річки Іршавки.

 Саме тут природа створила ідеальні умови для вирощування овочів, фруктів та ягід (крім того у Заріччі кілька років тому почали масово вирощувати ще й балконні квіти). А люди «удосконалили» усе, побудувавши незліченну кількість теплиць та парників.

Проте урожайним Заріччя є не лише в плані овочівництва, а й  жінок, які народили та виховали більше п’яти дітей, та яким присвоєно почесне звання «Мати-героїня», їх налічується 87. Велика кількість багатодітних сімей. Тож не дивно, що у Заріччі (де проживає понад 4500 людей) кожен 9-ий мешканець – це учень місцевої школи. Дітлахи мають де проводити час, адже у селі є власний стадіон, а місцева футбольна команда доволі часто виграє першість району. Серед родзинок села – і єдиний у районі пам’ятник Тарасові Шевченку.

Не можна оминути увагою й ще один властивий зарічанцям промисел – це міжнародні вантажні перевезення. У Заріччі нараховується кілька сотень(!) підприємців, які спеціалізуються на цій справі. Тож не дивуйтеся, якщо проїжджаючи цим колоритним селом, побачите стоянки із солідним автопарком вантажних автомобілів. Заріччя – це такий собі оазис закарпатських перевізників.

Люди села Заріччя – це справжній скарб. Де б вони не були, куди б не потрапили, вони своєю працею, трудящістю досягають  всього. Вони одразу об’єднують довкола однодумців. Одразу ж з’являється теплиця і люди починають вирощувати овочі. Ця любов до землі і до праці на ній – просто у крові зарічанці.

Що ж, Заріччя, без сумніву – одне з найцікавіших та найзнаковіших сіл Іршавщини, завітавши в яке, ви просто не зможете повернутись без місцевих гостинців та власних теплих вражень.

 

 

 

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій

Зареєструватись можна буде лише після того, як громада підключить на сайт систему електронної ідентифікації. Наразі очікуємо підключення до ID.gov.ua. Вибачте за тимчасові незручності

Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь